Капелан Андрій Ляшик – такий священнослужитель не зможе не бути духовним Воїном

sergiyzvutyazny 13.08.2018 в 20:31

15193856_21006d56.png

Мені вже не легко визначити, коли саме я навчився насолоджуватися тим, щоб смачно думати і розуміти. Це неймовірно – поєднувати в собі принцип усвідомлення істини і мудрість, що приходить від Бога. Ти щоранку прокидаєшся у великому і красивому Світі, а він у відповідь дарує тобі радість від самого тільки усвідомленого існування надихає нестримно жити – як людина, як віруючий істиною, як християнин.

Тебе збиває з ніг бездушність і цинічність, тобі забивають голову непотрібною і неправильною інформацію, тебе пригнічують, заганяють в кут неправильними соціальними нормами. Матеріалізм наплодив стільки психологічно хворих правил і норм, що ми забули і втратили Господа. Сатана так класично, навіть симфонічно, зіграв «Алегро з вогнем», що людство навіть не помітило регресу духовного розвитку.

Ми почали прибивати до стін залізничними цвяхами портрети шоколадних і кукурудзяних вождів, називати дітей Даздрапермами, Революціонами, Євстегнєями, Агапіями... Більшовизм душі. Сирість і сірість уяви, помножена на гімн садистською Московії і єлейні проповіді служителів п’ятої колони мокшанського патріархату. Страшненно тхне щами і вареною гнилосною капустою.

15193857_44675610.png

Ми не завжди любимо говорити вголос правду, адже суспільство (якщо його можна так називати!), перекосившись від злоби і заздрості, почне гарчати на заблудшого «вигнанця».

А через неповних п’ятдесят років ти шукаєш ці добрі дитячі спогади… Пам’ятаєш їх, живеш ними, мариш. І так іноді бажається в них прокинутися... І почути запах смаженої картоплі з хіпішної подільської кухні, де з самого ранку йде підготовка до чудових буднів.

15193858_38f82631.png

Кожен з нас по-своєму визначає поняття – інтелігентність. Радянсько-соловецька «інтелігентність» була прищава і принизлива. Це унікальна, музейна гидота, як сарана писала з ранку до ночі доповідні і доноси. Чоловік писав на дружину, дружина на коханця, внуки на дідусів і бабусь. А червоні звірятка, доїдаючи залишки української генетики і інтелігентності, плескали в свої замурзані червоноармійські долоньки, привчаючи своїх «інтелігентів» вивчати напам’ять опуси мавзолейного «генія». Це замінило їм Біблію. На цілих 100 років.

15193859_5d9f1d77.png

Мені вдається розшукати острівці української інтелігенції. Неможливо умертвити національну генетичну пам’ять. Так, її випалювали, вбивали, нещадно знищували, але вона, по волі Божій, нехай і пошепки, але передавалася з покоління в покоління так і не поневоленої нації. І вона вижила, обережно ховаючись в істинному розумінні й усвідомленні душі.

15193860_de3d7260.png

Маленька християнська громада Київського патріархату Овідіопольського району Одеської області. Капелан Андрій Ляшик. Інтелігент. Священик.

15193861_bb5a4926.png

Вихований  в любові до Бога і своєї землі, він служить в маленькій церкві, куди люди йдуть молитися і підтримувати свою жовто-синю Батьківщину. Маленька церква з маленькими куполами, але з величезною вірою і любов’ю до Бога. Зовсім недалеко розлігся величезний нелюдь кремлівської кривавої секти і недбайливі до болю співвітчизники повзуть туди на своїх дорогих іграшкових автомобільчиках, не звертаючи уваги на ВІЙНУ, КРОВ і БІЛЬ.

15193863_71943faa.png

Це потім коли я приїхав із Сповіддю на Рівненщину, де народився і виріс отець Андрій, і побачив його друзів та близьких йому людей, я зрозумів, наскільки глибинно і сильно цей священик любить свою Неньку-Україну. Всі ми, хто істинно любить цю країну, глибоко зранені чужою нам рабською психологією. Всі ми болісно реагуємо на приниження національної гідності.

Але не кожен зможе про це мовчати. Замість того, щоб кричати від болю, молитися і залишатися сильним в Богові. Чи вистачить тобі душі на це, жовто-синій? Кожен з нас не зможе. А повинен. Зобов’язаний. Інакше ми перестанемо існувати, як Нація. Думати, говорити і звертатися до Бога українською – іншого шляху немає.

Ми відвідували рідне для отця Андрія місто Рівне, а його земляк – Тарас Козлішін, розповів нам історію про те, як загинув на війні великий і сильний Український Воїн. І наші вороги, по той бік фронту, висловлювали повагу і співчуття. Це найсвятіша НАША національна Інтелігентність.

Бездоганне знання своєї історії, культури та любові до Господа. Така людина не зможе залишатися в стороні від сьогоднішніх проблем держави. А такий священнослужитель не зможе не бути духовним Воїном, який цілодобово буде звертатися до Бога про Мир і Благодать для своєї української землі, української нації.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Гість програми капелан Андрій Ляшик.

https://www.youtube.com/watch?v=ymaMJ7GKf5s&feature=youtu.be

Анна Ілющенкова, Анна Іловайська, «Мурка» – вона одна з небагатьох, хто вижив в Іловайському котлі. Бог дав їй долю – ЖИТИ

sergiyzvutyazny 08.08.2018 в 19:52

15188841_a8e75767.jpg

«Ми вийшли на зв’язок з керівництвом: «Ми в кільці, люди вмирають!». Нам відповіли: «Чекайте, вас виведуть». Один боєць не дочекався евакуації, помер від перитоніту. Ми тоді ще не знали, що обіцяний «зелений коридор» стане коридором смерті».

– Болі не було, а було таке відчуття, немов піднімаєшся над землею. Хотіли з хлопцями сховатися в посадку, як раптом побачили, що звідти на нас ланцюгом йдуть танки. Знову сіли в автобус, який зрешетили осколками снарядів. Але проїхали недалеко – машину підбили. І ми вирішили все-таки добиратися до посадки. Йти я не могла (потім виявилося, що куля потрапила в хребет). Мене потягнув Володя з позивним «Вітерець», а я, наскільки могла, відштовхувалася ногами, щоб йому було легше.

Весь цей час українських бійців, які намагалися десь сховатися, поливали з автоматів, танків, кулеметів. Ще один осколок потрапив мені в живіт, потім я зачепила ногою розтяжку, і осколки від вибуху міни вп’ялися в ногу, руку, стегно. Біль в кожній клітинці тіла була просто нестерпною. Я то втрачала свідомість, то приходила в себе і бачила все, що відбувається.

Далеко відійти від своєї машини нам не вдалося – з посадки ланцюгом вийшли військові з автоматами: «Руки вгору! Кидайте зброю!». Судячи з вимови, це були росіяни: «Ми вас вже три дні тут чекаємо». З посадки в одне місце зігнали й інших українських бійців, яким вдалося вирватися з розстріляної колони. Коли «Вітерець» попросив одного з росіян принести з автобуса рюкзак з аптечкою, той поставив умову: «Спочатку перев’яжеш наших поранених, потім своїх».

Мене віднесли до великої ями, в якій вже сиділи полонені солдати, і прямо з носилками спустили вниз. Навіть не зробили укол кровозупиняючих препаратів. Бинти буквально через кілька хвилин наскрізь промокли від крові. Потім кілька разів, зав’язавши очі, мене несли на допит. Я відповідала одне: «Нічого не знаю». Так минуло днів п’ять. За весь цей час нам тільки одного разу принесли поїсти по шматочку чорного хліба з салом. Я напевно, цілу годину нюхала цей хліб, перш ніж з’їсти.

У Вільнюсі мені за кілька днів зробили чотири операції. Вісім годин йшла операція на хребті. Перед цим чесно попередили, що куля знаходиться практично в спинному мозку і при її видаленні мене може паралізувати. Але вони впоралися з цією проблемою. Потім дві години оперували область тазостегнового суглоба: дістали осколок, вакуумом з’єднали розірвані м’язи, тканини, судини. Мені ще пощастило, що не була зачеплена артерія, метал пройшов буквально в міліметрі від неї. Надважкою була і чотиригодинний операція з вилучення кулі з живота. Доктор сказав, що кожне з моїх поранень було практично смертельним. Це диво, що я вижила. До того ж через багатогодинні наркози лікарі заборонили мені будь-які операції в наступні півроку – серце може не витримати».

З інтерв’ю Анни Ільющенкової виданню «Факти»:

http://fakty.ua/194597-medsestra-batalona-donbass-v-ilovajskom-kotle-ya-poluchila-chetyre-tyazhelejshih-raneniya-no-statusa-uchastnika-ato-mne-ne-dayut

Одна з небагатьох. Вижила в Іловайському котлі. Бог дав долю – ЖИТИ.

Жити для країни. Стати прикладом для багатьох – серцем усвідомлення самої суті людського існування. Жити, щоб вірити. Жити, щоб говорити правду.

15188842_74e1aad.jpg

Анна Ілющенкова. Анна Іловайська. Мурка.

Нервував. Мені завжди здавалося, що людина, котра зіткнувся віч-на-віч зі смертю, дивиться на навколишній світ відчужено і байдуже. Вперше був не впевнений в самій суті розмови, розгубився, як хлопчисько. І тільки очі і голос Янгола-Хранителя, який показував нам Одесу УКРАЇНСЬКУ повторював мені неодноразово: «Вона сталева, вона витягне!».

Мій «янгол-хранитель» з добрими очима і канапушками. Величезне материнське серце. Дружить, любить, зцілює душі і сильно любить ДІТЕЙ.

Ми познайомилися з Анною задовго до програми. Ще взимку. Ангел привів її на ефір. Анна простягнула мені руку... В очах життя...

Послухай моє каяття, Господи! І допоможи мені закликати Націю відчути те горе і ту біду, яку пережила ця мати, патріот і жінка.

Це не про жалість або печалі. Це – про підлість, в якій ми живемо. Про те, чому нас навчили червоні виродки, про те, чим наповнили наші душі, про те, в кого нас перетворили.

Я хочу покаятися перед нею. Встати і вибачитися. Прости нас, рідна! Відпусти нам Біль, яку ми заподіяли тобі... і дитині.

15188844_836d8778.jpg

Уявляєш, жовто-синій, її дитині повідомили, що її більше немає. Сказали неповнолітньому українському восьмикласнику, що його мами більше немає. Її вбили.

Він пішов зі школи – вийшов і не повернувся. Ти не здогадуєшся, що було далі?

Вони не звернули уваги на нього. Ніхто не запитав куди пропала дитина. Він сидів удома і не бачив майбутнього. Він не їв і не спав. Він так само, як і його мати вмирав посеред величезного міста від байдужості і безпорадності. Він став нікому не потрібний. Дитина «загиблого на війні».

Маленька клітинка жінки, розірваної на шматки металом злого і ненависного ворога. Ну як же мені прокричати крізь товщу рабської психології ?! Адже навколо малюка були вчителі та діти, батьки і депутати!

Як можна спокійно їсти і спати, коли в сусідній квартирі, в сусідньому класі мучиться дитина? Мені зараз тривожно від розуміння нашої безмежної бездушності. Такої підлої, боягузливої байдужості.

В цей же час холена тітка пхає в своє «чадо» по 2 кг котлет на очах у обрюзглої чиновничої пики тата, під акомпанемент легкого акання рашистського серіалу. А десь в тиші наодинці сидить маленька душа і чує в телефон звуки вибухів та пострілів і разом з матір’ю молиться під Іконами.

І хто буде захищати цих дітей? Хто буде допомагати їм жити на самоті?

Анна Ільющенкова, «Мурка» дивом Господнім залишилася в живих, повернулася звідти, звідки багатьом не вдалося, перемогла смерть. А потім була змушена боротися не тільки за власне здоров’я, а й за сина, пораненого як жахливою новиною так і байдужістю оточуючих.

Навіть не сумнівайтеся – вона впоралася! Вона ще не одну сотню вилікує. Тому, що вона жива – душею живою. З Богом. З Україною.

Вибач! Якби тоді дізнатися, що її синочкові було боляче... Каюсь...

Авторська програма Олега Володарського «Сповідь».

Герой програми: Анна Ільющенкова:

https://www.youtube.com/watch?v=wbhJ9Ogmrz0&feature=youtu.be

Отець Віталій мріє про те, щоб кожен з нас міг навіть вночі зайти в цілодобово відкриті двері храму

sergiyzvutyazny 30.07.2018 в 19:54

15180395_ce59fa0b.png

 

«Так ми насправді повинні дивитися на Христа – без страху... Він – наш друг, Він – наш брат, Він – найкраще й найпрекрасніше з того, що є. Він – це все. Як друг, він звертається до нас і каже: «Ви ж мої друзі. Невже ви цього не розумієте? Ми – брати і сестри. Ні, не бійся, я ж не суддя... у Мене в руках немає ключів від безодень пекельних, Я вас не залякую, ні! – Я вас люблю. Навпаки, я хочу, щоб ви разом зі Мною раділи життю... Розумієте?»

Порфирій Кавсокалівіта

 

Прохолода липневого вечора розбавлялася фортепіанним блюзом... Мені дуже знайомо і затишно, коли вітерець злегка хитає фіранки на вікнах, а з вулиці чути шум коліс, що труться об розпечений літній асфальт.

 

Попереду місячною доріжкою до моря лащилася відпустка...

Мене з моєї маленької, але дружною командою чекали закарпатські мольфари, священики, патріоти, воїни.

Львів. Рівне. Ужгород. Івано-Франківськ. Самбір. Тисячі кілометрів коханої землі – рідної, сильною, родючої.

Боліла смерть Тараса Лісевича, і я благав Бога дати мені можливість побувати на його могилі, віддавши данину поваги загиблому Герою.

В Ужгороді чекала маленька дівчинка, для якої навіть 27-я операція не стала останньою в виснажливій війні з травмою, причиною якої стала недбалість комунальних служб. Власта так і сказала: «Вона хоче піти в школу». Дитина хоче ПІТИ. Під час нібито коронування дерев на дитину падає величезне дерево, а за півтора роки, що минули після трагедії, не вийшло ані вилікувати дитину, ані притягнути до кримінальної відповідальності винних.

Мені так боліла моя країна. Вона якось тихо і сумно дивилася на мене тисячами смертей та випробувань і питала мене мовчки... Задавала такі одночасно прості і складні питання...

Пам’ятаю дитинство, коли ми бігли з першої школи, що на Подільському спуску, додому! Маленькі, шебутні, зголоднілі.

У мене було три дороги. По Нагірній, повз Смородинку, по Делегатський, повз автопарк мийних машин, по Мурашка, повз кінотеатр «Укркабель». Вибір маршруту залежав від пори року, від фруктів на деревах і настрою.

Взимку – улюблений і теплий ПАЗик, 64-й автобус. Добрий дядько водій, який давав погрітися на двигуні, обтягнутому шкірою.

Моя однокласниця – Маринка Ліхнер, з якою ми так любили їсти гарячий український хліб або давно забуту паляницю. Ворони діловито прогулювалися навколо зголоднілих малюків в надії випросити свій шматочок ароматної випічки.

Кожному з нас життєво важливо усвідомити свою необхідність! Життєву необхідність! Крайню!

На краю ВІЙНИ! Заможні дурні думають, що елітні машини, величезні офіси і дороге вино за вечерею дозволять сховатися від божевільного та агресивного «сусіда».

Нулі на банківських рахунках поступово обнуляють душу, випорожнюючи її. У всіх у них війна десь там. Не їхня війна.

Вона їм заважає. Вона не поєднується з інтер’єрами дорогих готелів на елітних курортах, суперечить туфлям з останньої колекції іменитого дизайнера. Вона змушує думати. Не дає спокійно спати.

Хто став на захист України? Сироти, діти, що виросли в релігійних сім’ях, чоловіки українських жінок.

Захищати будь-якою ціною – кров’ю, життям, смертю. Жити під градом ворожих снарядів, а не постити гламурні селфі. І, з болем усвідомлювати, що ворог не тільки на передовій, але і в тилу, на Банковій.

Дурні! Вони не розуміють підлість ворога. А він відбере все – землю, історію і навіть душу. Зґвалтує людську гідність. Принизить, розтопче НАЗАВЖДИ.

Краще здохнути! Так краще. Але забрати з собою штук 30 «шарікових». Обов’язково забрати – так легше.

Це не «мінські» принизливі домовленості між сатанинськими кумами. Це діалог з Богом! Це – СПОВІДЬ! У такі хвилини істино віруюча людина проситься до Бога.

І як це мудро, коли за часів пошуку і сумнівів ти знаходиш священика, який тебе чує. Розуміє твій Біль. Приймає. Залишає у себе і без слів говорить, що той біль до тебе більше не повернеться.

Священника, який попросить у Господа захисту для тебе, який бачить, як ти на краю прірви намагаєшся балансувати і жити. Він лікує твою душу, оновлює її.

15180396_61f0b7c1.png

Віталій Сенек

Цей священик пройшов свій шлях до Бога. Релігійна родина. Виховання. Західна Україна. Вони трималися за це завжди.

Мені було тихо і спокійно, як в дитинстві. Ми перебували в старовинному храмі, а я ловив себе на думці, що знову, як в дитинстві, сиджу на Нагірній в Києві і годую чорних ворон. Сублімація спогадів для мене підтвердження довіри – так вже склалося життя.

Камінці завжди хрустіли під моїми ногами. Я був маленький, затишно-беззахисний, відкритий, але в цьому не було ні краплі слабкості... Десь всередині в душі горіло і пекло. До болю. До крику.

Він говорив тихим, спокійним, м’яким голосом. Милість Господа і його любов наповнювала навколишній простір. Нас оточували люди. Нас бачив Бог!

Він мріє про те, щоб кожен з нас міг навіть вночі зайти в цілодобово відкриті двері храму і, в разі біди, ти взяв на хліб насущний, а коли біла смуга змінить чорну, прийшов і поклав, скільки зможеш.

Ми одна сім’я, один Храм. Ми рідні і дуже кровні. Всі ми – українці!

Я навіть не буду думати і припускати, хто буде входити серед ночі до церкви, мені не потрібно мріяти про те, скільки грошей кожен з нас покладе. Я буду вірувати в те, що це обов’язково відбудеться. Саме до цього потрібно прагнути!

Взятися за руки, обійнятися душами, і з захопленням віддано сказати: «Слава Ісусу Христу!»

15180397_4978c87.png

Ми закінчили передачу і отець Віталій нагородив мене неймовірно теплими словами, які назавжди залишаться в моїй душі: «Дитино, як ти ніжно любиш Господа. Дуже рідко таке зустрічаю».

Дякую тобі, Батько Духовний. Дякую тобі, Боже, що даєш мені змогу спілкуватися з твоїми дітьми. Збережи нас, Боже! Дай нам Волі. Дай нам сили.

Дякую тобі, УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА, що ти в нас є. Це нагорода за 1030 років наполегливої віри та великої духовності Нації.

Дай нам Миру, Боже!..

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Гість програми Віталій Сеник

https://www.youtube.com/watch?v=_opgAEfY3ZE&feature=youtu.be

Одесит Михайло Бейзерман – людина з величезною посмішкою…

sergiyzvutyazny 25.07.2018 в 13:00

15175218_32e8d19e.png

«Тому, дійсно, коли характер мій зачепити, – я можу до трибуналу дійти»

Михайло Зощенко

Напевно, найстрашніше в нашому житті – інтелектуальна самотність.

А якщо до цього додається ще й самотність генетична – це вкрай складно.

Тим більшим задоволенням стає зустріч з людиною, яка думає так само, як і ти.

Так, у кожного з нас свій індивідуальний погляд на просторові зміни, але іноді зустрічаєш когось, хто нескінченно близький тобі по духу.

Нас чекає Інтелектуальна і Генетична революція.

Революція, яка не має нічого спільного з теоремами і аксіомами, з доказами і аргументами.

В першу чергу вона торкнеться нашої генетичної підсвідомості, і в цьому її неймовірна інтелектуальність.

Нація, якій століттями заважали жити і процвітати на своїй кровній, Богом даній землі за тисячу років зібрала в собі стільки любові, болю, віри і надій, що це не може не вибухнути. Не може не запалати!!!

Діагональне мислення. Всупереч здоровому глузду.

Але саме воно потрібне сьогодні.

Ми починаємо бачити те, за що нас так ненавидять.

Ми усвідомили помилки і прорахунки попередніх поколінь.

Але проблема в тому, що в нашій ментальності, котра змінюється різко і радикально проглядає загрозливий початок загибелі великих імперій.

Але лише тому, що ми приречені на величне майбутнє.

15175219_578fead8.jpg

Вже не викликає сумнівів те, що Україна зумовлено бути духовною країною, з високим рівнем свідомості, з фундаментальними принципами людяності і культури. Принципами, які виростають не з залучених імпотентних освіт, не з геополітичних ігрищ відмираючих цивілізацій, а являють собою відродження нового цивілізаційного рівня.

Ми повертаємося до себе додому. Туди, де нас давно чекають – до своєї історії, своєї культури, своїх традицій.

До віче. З надзвичайно людським обличчям. Усміхненим і щасливим.

15175220_d42d85cf.png

І один з нас – одесит Михайло Бейзерман.

Така щира і відкрита розмова. Така зрозуміла і своєчасна «Сповідь».

Програма «навігатор в туманному сьогоденні», де Людина з величезною посмішкою визнає і зізнається в минулому і майбутньому.

І, що найприємніше, – щодо нашої з ним історичної етніки.

Соціум інтернету забитий образливими ярликами хуцпи, вальцманів, сіону, змови масонів, а в цій програмі сидять два змовника-невдахи і фанатично мріють про майбутнє своєї грандіозної України.

Третій не дожив. Не дотягнув. Не вистачило крил.

Несподівано пішов Тарас Лисевич, котрий і сказав мені про генетичну інтелектуальність.

Ми є. Знайте про це, пам’ятайте. Ми дуже поважаємо етнічну націю.

Україна багатонаціональна країна. Країна безмежних можливостей.

Але, поважаючи себе, громадянин завжди і всюди дасть дорогу споконвічного етносу.

Тільки сильний і справжній чоловік може підставити плече для того, хто попереду. І тепло посміхнутися вслід.

Єрусалимська мудрість моєї історичної Батьківщини навчила мене цінувати джерело мислення.

Це як БІ-БІ-СІ за радянських часів. Це природжені, спадкові дисиденти.

Ми ненавидимо все, що пов’язано з насильством. Особливо з насильством генетичним і інтелектуальним.

І, як тільки ми спостерігаємо хвореньку комісарську генетику, – ми починаємо нестримно реготати. Хоча іноді, згадуючи про вік і сивину, намагаємося все-таки сміятися трохи тихіше.

15175221_b14abe89.jpg

Ось звідси такий сатиричний і незатишний регіт в твіттері і фейсбуці з приводу онуків і правнуків «шарікових».

Народжені червоним дияволом і куплені жирними і прогнилими товстосумами не можуть бути прикладом для великої Нації.

Тільки щосекундний тролінг – креативний і нестримний зможе змусити думати ті 10% інтелектуальної генетики, що ще залишилася в живих.

Хаотично і природно цей процес зможе затягнутися на десятиліття. Це дуже небезпечно – можемо і не дотягнути...

Тому обов’язково потрібно діяти системно. Методично.

Наше майбутнє – в нас самих. «Зазирнути всередину себе іноді дуже страшно.

Але Одеса допомогла зрозуміти – зазирнути, злякатися і дуже голосно розсміятися. Над власною нерішучістю і неусвідомленістю.

«Кожен на своєму рівні реальності грає, як хоче. Для когось це протистояння потрібне, для когось вже давно зайве. Є й інші інструменти. На одному етапі можна ганятися з шашкою за темними, сірими і рептилоїдними, будувати з себе воЄна світла, але потім цей етап проходить і виходиш на інший рівень, де вони вже взагалі не чіпляють ніяк, змінюється охоплення і методологія роботи з простором.

Будь-яка протидія  годівля. Вони (маги влади, їх господарі) бояться саме ігнору, тому що не знають, для чого ще можуть себе застосувати і звідки взяти енергію. При цьому, чим сильніше ми стаємо самі, тим менше вони впливають.

І по факту вони нас бояться. Наша сила в тому, що ми можемо трансформувати вплив на власне благо. У них же страх від нерозуміння того, чому ми нічого не робимо. Де лобова атака, яку так очікували?

Будь-яку атаку можна відбивати, а можна взяти, трансформувати і подякувати за досвід. Принцип айкідо чим більше звертаємо на них увагу, тим більше наповнюємо їх силою».

Закінчую писати, а у мене не сходить з уст посмішка.

Знову хочу на «книжку» в улюблену Одесу, знову хочу кави з корицею і саме таких бесід... говорити... думати... згадувати і вірити... Свято Вірити!!!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Гість програми – Михайло Бейзерман:

https://www.youtube.com/watch?v=x5eRksMk0KY&feature=youtu.be

Олег Володарський: «Сповідь XI. Христина Счасна. Ось на таких сильних жіночих плечах тримається вся Україна» – відео

sergiyzvutyazny 09.07.2018 в 12:55

15160796_5f614a2f.png

Уважно подивись на ці красиві, ГЕНЕТИЧНО сильні обличчя, звернися до них, як до себе, відштовхни все зайве та непотрібне.

Природа подарувала нам найкрасивіших, найніжніших жінок на ЗЕМЛІ. Господь обдарував нас турботливими матерями, люблячими сестрами, відданими та вірними дружинами. Їх відданість вища за життя та смерть, адже провівши в останній путь своїх чоловіків, котрі загинули, захищаючи рідну землю, вони продовжують їх справу, несуть на собі їх Хрест. Хрест Воїна! Хрест України!

15160798_46990148.png

Це сім’я щасливих людей. Їм Господь дає щастя бути матерями та бабусями. Це сильний рід, котрий виховує нам майбутніх героїв і патріотів.

Пекло війни не змого випалити цей дух, який в цьому роді передається з молоком матері, а тільки ще більше його загартувало.

Ця генетика не втратила свій колір та аромат – аромат свіжоспеченого хліба і квітучих гірських трав.

Вони вільні. Вони кричать про любов до своєї землі. Вони посміхаються сонцю. І опускають очі в молитві перед іконами в істинно єдиній і святій Церкві їх рідної жовто-синьої нації.

15160799_23fe3a0e.png

Тільки такі сильні та добрі обличчя здатні пробудити всіх нас.

Я навіть більше тобі скажу, диванний патріоте, вони полізуть під танк, будуть подавати набої і віддадуть останній шматок УКРАЇНСЬКОГО хліба циганському малюку.

Для них всі діти – це лише діти, а їх ставлення до дорослих не залежить від національності, мови чи віросповідання, а виключно від того, чи любить та поважає людина їх рідну землю, їх Батьківщину, за яку їх Чоловіки воюють та віддають свої життя.

Вони не вміють інакше!

15160800_bdf04552.png

Це обличчя спадкоємиць і нащадків Анни Ярославівни. Це та генетика, яку так жорстоко, по-сатанинськи винищує кремлівський диявол. Це те, за що нас ненавидять «за порєбріком».

Нас вбивають, а ми любимо. Нас калічать, а ми посміхаємося. Нас ріжуть на шматки, відрубують руки, розпорюють животи, вбивають, зраджують, а ми все одно не розучилися любити.

Любити тихо. Безмежно. Ми любимо цю землю. Обожнюємо її. Плекаємо.

Пошепки… Молитвою…

І ми, нарешті прокинувшись, з гордо піднятою головою дивимося на ситі морди кремлівських холуїв та не розуміємо їх присутності на нашій Богом даній землі.

Не розуміємо, чому після стількох смертей вони говорять не нашою мовою з наших телеекранів, чому дивляться не наш футбол, живуть не нашими бідами.

В той час, як ми ховаємо найкращих дітей України. А вони, не соромлячись, примножують наш біль.

Тому сьогодні, коли нас знищують розгодовані до стану хряків кремлівські холуї, саме на таких тендітних, жіночних плечах і тримається Україна.

Вони по всій країні. Маленькі, швидкі, витончені і неймовірно душевно красиві, наче маленькі іконки.

Вони метушаться, рятують всіх нас, проте встигають поцілувати дитину на ніч та приготувати їй поїсти.

Лише диву даєшся – за рахунок чого беруться в них сили? Звідки?

Відповідь приходить із глибин історії моєї нації – інтелектуальна генетика. Рівень сприйняття і усвідомлення Бога. Внутрішній механізм країни, що воює впродовж всієї своєї історії.

Пам’ятайте – ми переможці! Ми виживаємо наперекір!

Інститут матері та материнства зобов’язаний був з’явитися у нас з перших днів незалежності. Інститут, котрий культивує і дбайливо відновлює генетичну пам’ять Нації.

Соціальна платформа, котра всіх нас об’єднує та приводить до розуміння егрегору Нації. Повага до предків і до євгеніки 700-річної пустелі, котру треба нарешті пройти.

15160801_d8977e14.png

Христина Счасна (Головачова).

15160802_773e33de.png

Тетяна Счасна – мама Ані і Христини – після проведення дитячого свята «Українські вечорниці» стала жертвою репресій. Зараз працює в Італії. В монастирі. Поруч із Богом.

Щоб мати змогу молитися за своїх дітей та онуків. Шістьох онуків і двох дочок.

Ні еміграція, ні смерть чоловіка Ганни – Андрія Большакова (позивний «Сім’янин»), ні громадська робота на благо нашої з вами держави не тільки не завадили їм залишитися УКРАЇНКАМИ, а навпаки – ця родина стала міцнішою, відважнішою.

Христина – юрист. Це помітно одразу, неозброєним оком – загострене відчуття справедливості.

Дивлячись на неї починаєш пишатися українським етносом. Їй наболіло і недолугість законодавства і егоїзм соціальних служб.

Метал. Метал у голосі, який з’явився в результаті болю та страждань, що випали на долю цієї української сім’ї.

Знаєте, можна щось робити. Робити багато, завзято. Але я зрозумів інше – нам треба лише довірити. Довірити ось таким сильним, вірним і чесним Українкам будувати нашу державу.

15160804_f31dae0b.png

Над ними не має влади червоний диявол – адже він приніс на їх Батьківщину війну, яка відібрала в них їх коханих чоловіків.

У них на руках український етнос. І вони його виростять – всім смертям на зло.

Це у них від Бога. Від української Церкви-матері. Від Пресвятої Діви Марії.

Борг перед нащадками. Обов’язок. Поцілунок Ісуса – бути матір’ю Нації.

І поки сини, чоловіки і діти воюють – віддайте їм у керування країну і ми почнемо розуміти, що таке етнічна, Богом дана Україна.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Гість програми – Христина Головачова.

ВІДЕО: https://www.youtube.com/watch?v=7llUI0GuZZA

Олег Володарський: «Сповідь X. Отець Дмитро Поворотний

sergiyzvutyazny 02.07.2018 в 16:58

15154663_77947965.png

Боже Великий! Боже Всесильний! Ми, грішні діти Твої, у смиренні сердець наших приходимо до Тебе і схиляємо голови наші. Отче! Прости провини наші та провини батьків, дідів і прадідів наших. Прийми нині, благаємо Тебе, щиру молитву нашу і подяку за безмежне милосердя Твоє до нас. Вислухай наші молитви і прийми благання змучених сердець наших. Благослови нашу Батьківщину-Україну, волю та щастя їй дай.

Премилосердний Господи, хто вдається до Тебе з благанням, ласку Твою подай.

Благаємо Тебе, Боже Благий, за братів і сестер наших, що на засланні, у в’язницях, на тяжких роботах караються і мучаться. За вдовиць, за сиріт, за калік і немічних, і за тих, що Твого Милосердя та допомоги Твоєї потребують.

З’єднай нас усіх в єдину велику Христову сім’ю, щоб усі люди, як брати, славили Величне ім’я Твоє завжди – нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

ВІДЕО: https://www.youtube.com/watch?v=jbakMImGN3I

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Гість програми – отець Дмитро Поворотний.

«Багато хто думає, що християнин – це людина, відірвана від реальності, яка «витає у хмарах». Навпаки, християнин схоплює, осягає реальність і глибше за інших розуміє та «проживає» її. Тим не менше, він читає і Євангеліє, і Отців, він «проживає» і це, занурюється в це і відчуває дуже тонко, робить це своїм життям. Він стає чуйним, чутливим приймачем божественних вказівок».

Порфирій Кавсокалівіт

Перед зйомками чергової програми я ретельно і уважно вивчаю людей, до яких іду за сповіддю. Священик, який своїми руками перевозив загиблих героїв з ТОГО боку обеззброїв мій розум. Неймовірно вражають мужність і сила духу цього духовного наставника українства, який присвятив своє життя найважчим і найнебезпечнішим випробуванням на шляху до Миру, якого ми всі так чекаємо.

15154665_f3b7e4b0.png

Отець Дмитро про війну знає більше, ніж хто інший, він вибрав найскладніший і найвідповідальніший шлях – бути разом зі своєю нацією на війні. Підтримувати солдат, і проводжати в останню путь тих, кого Господь призвав до себе.

Війна скалічує не тільки тіло, але й душу. Підміна понять, цінностей, перекручування моралі. Коли один натиск на курок вирішує всі проблеми. Повернути з війни тіла наших воїнів та провести їх в останню путь – це надзвичайно мужній вчинок, проте не меншою звитягою є щоденна турбота про те, щоб Душі наших воїнів не були понівечені на полі бою, щоб в їх серцях залишалися людяність та любов.

15154666_5c1ea97a.png

Владико Христе Боже наш, що бідного визволяєш від насильника і рятуєш безпорадного, Сам, Милостивий, братів і сестер наших, що в Росії, у Криму і на Донбасі в біді, засланні, неволі та в оковах перебувають, – милостиво звільни, щирим серцем молимось Тобі: вислухай і помилуй.

Саме цим вразив мене найбільше отець Дмитро – він закликав розмовляти душами. Душами, які просять в Молитві до Господа про закінчення такої нечесної і несправедливої війни.

Це – стрижень. Генетично сильний і впевнений в собі українець. Він говорить не словами – переконаннями.

Він відчуває трепет, проте несе в собі іскру Божу, яка допомагає йому зробити надможливе, щоб полегшити біль, коли стикається з людською душею. Саме тому він ніколи не зможе стати байдужим до людей.

15154667_3979923c.png

Він не відчуває ані втоми, ані задоволення від зробленого. Адже його справи – це сама суть цієї людини. Не вольове зусилля, не усвідомлення того, що так правильно, а абсолютно щире нерозуміння того, як можна жити інакше, коли твоя нація воює. Він боїться лише щось не побачити, чогось не почути, не зрозуміти шепоту пораненої душі.

15154668_45e6e21d.png

У розмові відразу підставляє плече і каже ті слова, які роблять душу спокійною і світлою. Неймовірною силою і вірою володіє цей священик, надзвичайно правильні і потрібні слова він говорить – про війну, про смерть, про землю, про людей. Навіть прострелений Хрест він описав спокійно. Він не ділиться болем – він ділиться своєю силою, аби кожному з нас було легше пережити біль війни та втрат. Він не боїться смерті. Він боїться не виправдати довіри Господа нашого Ісуса Христа.

15154669_2081d95b.png

Прості життєві радощі: Родина, Друзі, Благодатний Вогонь. Просто –радуйтесь, а не «мудруйте»!

Ми говорили з ним, а в цей час десь поверталися лелеки. Вони кружляли над українським селом і згадували свої гнізда. Ми говорили з ним про все і, в першу чергу, про Бога, а десь, зовсім поруч, мені бачилося, як пара лелек ніжно спостерігає за своїми маленькими пташенятами в звитому на даху української хати гнізді.

Віяло життям. Майбутнім! Було боляче і страшно, а цей такий сильний і мужній український Священик закликав мене жити.

15154670_47e7b731.png

«...І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину»

(Василь Симоненко)

Моя проста Незалежність! Зі святом!

Він як в молитві говорив до цілої НАЦІЇ: «Будьте нарешті сильними! Станьте назавжди непереможними!». Від усього українського серця закликаючи любити даровану нам Господом землю, яку своєю кров’ю омивають герої Нації.

Біля храму пам’ятник загиблим воїнам. 32 людини із різних куточків України.

Схили голову Нація! Забудь про всі свої негаразди і радості, про сніданки і обіди, зарплати і відпустки.

Нас вбивають. Вбивають нещадно, по-варварськи. А такі як він, на передовій ховають своїми руками, а головне душами людей, які до нестями люблять свою країну. Мені складно встати на коліна на справжню Сповідь, але скажу одне: цьому священику я б сповідався, не замислюючись ні на мить.

Олег Володарський: «Сповідь VIII. Ігуменя Наталя присвятила себе служінню Богу, Нації, Землі, на якій живе» – відео

sergiyzvutyazny 19.06.2018 в 12:58

«Два шляхи ведуть нас до Бога: шлях суворий і виснажливий, з жорстокими боями проти зла, і легкий шлях за допомогою любові. Багато людей обрали суворий шлях і «пролили кров, щоб прийняти Дух», аж поки не досягли великої чесноти. Я знаходжу, що найкоротший і вірний шлях – це шлях любові. Його дотримуйтеся і ви. Тобто ви можете робити інші зусилля: навчатись і молитись з метою досягти успіху в любові Бога і Церкви. Не боріться за те, щоб вигнати темряву з кліті своєї душі. Відкрийте маленький отвір, щоб проникло світло, і пітьма зникне».

Порфирій Кавсокалівіт

Ми довго шукали цей Монастир. Маленький, недобудований.

Перший жіночий монастир рідної Української Церкви на Сході нашої країни.

Хочу наголосити раз і назавжди –при всій моїй величезній повазі до всіх релігій і конфесій, моя рідна Українська ПРАВОСЛАВНА Церква тільки КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ. «Сповідь» ще й про це.

Чужої «церкви» тут не повинно бути.

Як би вона не тиснула величезними куполами, якими б хрестами не вінчали її кгбешні гундяї, скільки б нерадивих ватників в неї не заповзало на пузі, які б лексуси, бехи не з’їжджались до її кремлівсько-сатанинських врат, якими б дячками з картинками не ходили один за одним продажні п-резиденти моєї занадто довірливою Нації.

Моя життєва позиція консервативна і незмінна до останнього подиху –мій Бог, моя віра, мої ікони і любов до Всевишнього –українська. Чиста, світла, скромна і богобоязлива.

Дві тендітні жінки відкрили нам Храм. Хвилювалися, дбайливо спостерігали, щоб нам було затишно.

Монахині.

Один і гостей «сповіді» на моє запитання про українських монахів мені відповів:

–Зрозумій! Людина присвячує себе служінню Богу. Це, в тому числі, і служіння Нації, землі, на якій він живе. Людям, які працюють і живуть на славу Господа. У нас ще не особливо розвинене монашество в ім’я Христа Спасителя. Ми тільки починаємо!

Якого рівня культури та інтелекту повинна досягти Нація, щоб людина відкинула мирське життя і пізнавала вічну і святу Духовність?

Яка кількість монахів та монахинь має бути в нашій країні, щоб відмолити все, що ми робимо неправильного щомиті?

Яким поглядом, яким душевним теплом потрібно обдаровувати людину, яка з ранку до вечора молиться Господу за кожного із нас!!!

Скажи мені, жовто-синій, ти згоден з моєю архаїчною думкою, чи у тебе інші ідоли? Інші переконання? Інша думка з цього приводу?

Я ставлюся до монахів і монахинь з бережливим благоговінням.

Для мене це вчинок. Стигмата (як болюча кровоточива рана).

Ігуменя Наталія, як і більшість священнослужителів, з якими звела мене «Сповідь», почала чути Господа з самого дитинства.

Маленька дівчинка, яка тижнями чекала, поки відкриється храм в її рідному селі на Тернопільщині, яка дуже любила Різдвяні свята, прибирала і мила в церкві, щоб відчувати ту благодать, яка сходить в Храмі Божому. Храмі, який згодом став їй домом.

Є такі хвилини, жовто-синій, і такі миті, які неможливо описати словами...

Коли хочеться речитативом прочитати Молитву або заспівати псалом, наскільки неймовірно і непередбачено в наше життя приходить Господь.

Дві тендітні УКРАЇНСЬКІ монахині, які удвох відбиваються від п’яниць, наркоманів і дебоширів. Від сепарні, яка так і не пробачила нам нашої НЕЗАЛЕЖНОСТІ.

І знаєш, рідний мій Українець, не побачив інфантильності або флегми...

Жива, свіжа, думаюча, швидка. Здобувши мудрість, даровану служінням Господу, вона не втратила щирих, трохи навіть дитячих, цікавості та відкритості.

Вона настільки щиро і вірно служить тому, чого ми навіть не бачимо, що самий невіруючий почне замислюватися про гріховність буття...

Під час програми відчув аромат троянд.

Справжня, проста і скромна.

Але скільки ж відданості нашій рідній нації, рідній землі в цій людині! Як же болить їй ця війна!

Наша кровна і рідна обитель Київського патріархату ревно і дуже вірно нагадує нам про повагу до своєї землі.

Як важливо, щоб в житті кожного з нас духовні наставники допомагали нам бачити найважливіше і любити важливі для нас Святині, які допомагають нашим дітям.

Це –довіра Нації, в якій є повага до духовних наставників.

Це неймовірна відповідальність. І нації, і Церкви!

Варто нам об’єднатися і взятися за руки, запалити свічки під Іконами, як ми абсолютно по-іншому почнемо бачити і чути Заповіді і, нарешті, зможемо відчути себе однією великою родиною, усвідомити, що всі ми діти Господні.

Вона присвятила своє життя служінню Господу!

Мені вистачає вихованості і поваги визнати те, що вона присвятила себе служінню моїй країні, моїм дітям, і Молитві, яка рятує наших хлопців там –в окопах, на передовій, на краю життя і смерті...

Вчу себе любити таких Ангелів сьогодні і зараз, бо саме вони своєю Вірою охороняють наше життя і майбутнє наших дітей.

Низький уклін тобі, Матінка Наталія.

Бережи тебе, Господи!

І бережи тебе, Почаївська Божа Матір, тропар якої читаю по твоїй милості.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ», гість програми ігуменя Наталя : 

https://www.youtube.com/watch?v=Y5cI7xnxacU

Олег ВОЛОДАРСЬКИЙ: «Сповідь VII. Ганна Счасна – Матір, Жінка, Патріот»

sergiyzvutyazny 11.06.2018 в 11:48

Не хочу болю. Категорично його заперечую.

Так вийшло. Все життя дуже боляче.

Живу без шкіри. І будь-який біль сприймаю як свій.

Вкрай важливо зуміти побачити, зрозуміти і розділити чужий біль.

Біль ВІЙНИ – він не може бути чужим. Смерть і поранення наших з Вами захисників – це спільний біль Нації. Біль люблячих і співчуваючих сердець.

Пам’ятаю похмурий день (3 місяці тому), коли вперше подзвонив Ганні. Сильно нервував, не знав з чого почати. Не розумів, як говорити. Як говорити про біль, про втрату рідної людини – чоловіка, батька п’ятьох дітей.

Непокірний і сильний ДУК ПС.

«ВОВКИ»,позивний «Сім’янин».

Андрій Широков.

Поставив під сумнів слово «непримиримий», згадавши задоволену і солодкувату пику колишнього «рукаміводітеля», котрий сьогодні зайняв крісло в ВР. У мене інший ДУК. У мене в серці й розумінні зовсім інший «ПРАВИЙ СЕКТОР». Той, що починався з Лісниками. Смерть Олега – не випадковість.

Коли «вони» зрозуміли, що основна частина здорового організму цієї організації обурилася, зірвалася і була готова воювати з внутрішнім і зовнішнім ворогом під керівництвом Мужчиля Олега Володимировича (Лісника), йому був підписаний смертний вирок.

– Аня, ДУК – це СІМ’Я?

– Так! Вони досі люблять і пам’ятають Андрія.

Багато добровольчих підрозділів воюють за Україну.

Так склалося життя, ДУК – це СІМ’Я.

Мукачево. Черкасси. Дніпро.

Тюрми, кримінальні справи.

Червоні від сліз очі дружин і матерів.

Сказати, що я переживав перед програмою з Ганною Счасною, значить нічого не сказати.

Я боявся. Саме боявся. Доторкнутися до болю, до серця, що кровоточить.

Але я впорався. Мені вдалося теплими долоньками узяти цей біль в руки і притулити до свого серця.

Це справді допомагає. Коли тисячі очей моїх співвітчизників дивляться з любов’ю і розумінням на наш загальний біль, розуміючи, що діти, котрі залишилися без батька – це діти НАЦІЇ. Діти Героя! Діти УКРАЇНЦЯ!

Наче дитина, сіла на диван і, поклавши маленькі руки на коліна, почала говорити про Україну. Коли Ганна сказала про зобов’язання кожного з нас в першу чергу любити свою Україну, моя картина світу, яка заповнена барвами бурхливого життя столиці з його нічними вогнями розважальних центрів, переповнених кафе та ресторанів, була розбита вщент.

У неї є тільки Україна. І діти …п’ятеро. Діти, які ще до кінця не усвідомлюють, але вже добре знають, що таке війна.

Сильна людина Ганна Счасна. Вона цими маленькими ручками вхопилася за свою улюблену країну і не віддасть її нікому. Вона кожним днем свого життя доводить, що її чоловік жив і помер не даремно, будуючи ту Україну, про яку мріяв її Андрій. В особі цієї Матері, Жінки і Патріота ми знайшли Сім’ї людей, для яких УКРАЇНА – це не територіальна адміністрація, а Святиня, заради якої варто жити і вмирати, тільки з посмішкою любові і гордості, а не продажними і рабськими вяканьямі «адіннарод» «дєдиваєвалі».

Біля воріт її приватного будинку висів червоно-чорний стяг. Я подивився на нього, усміхнувся і зрозумів – в Дніпрі є БАНДЕРІВЦІ, для яких золотими літерами в душі вибито монограмою – ВОЛЯ або СМЕРТЬ.

ВІДЕО: https://www.youtube.com/watch?v=1xUZ4z0bNf0

Олег ВОЛОДАРСЬКИЙ: «Сповідь VI. Ми ті, ким самі обираємо бути»

sergiyzvutyazny 12.04.2018 в 11:22

Михайло (івр. מִיכָאֵל, Міхаель) — чоловіче ім’я. Походить від слів на івриті מי כמו אלוהים (ми КМО Елохим, скорочено «мі-ка-е́ль») — буквально «Хто як Бог», або «Той, Хто як Бог».

У літописних записах початку XII століття згадується, як князь Святополк Ізяславич, онук великого київського князя Ярослава Мудрого, 11 липня 1108 року вирішив побудувати кам’яний собор поблизу Дмитрівського монастиря і церкви святого Петра в ім’я святійшого Архістратига Михаїла — небесного покровителя і хранителя міста Києва.

За однією з версій Дмитрієвський монастир на цьому місці спорудив батько Святополка Ізяслав (у хрещенні Дмитро). Існує гіпотеза, що тоді ж при церкві виник і чоловічий монастир. За іншою версією монастир тут заснував ще в 998 році перший митрополит київський Михайло. Інтер’єр Золотоверхого Михайлівського храму в той час був виконаний з дорогих матеріалів із застосуванням мармуру. Стіни собору були прикрашені мозаїкою, оздоблення святині завершували дорогоцінні ікони. Переказ свідчить, що в період правління князя Святополка Ізяславича зі столиці Візантії міста Константинополя в Михайлівський монастир привезені мощі святої великомучениці Варвари, які згодом стали основною священною реліквією храму. 16 квітня 1114 року після смерті Князя Святополка Ізяславича його тіло поховали на території храму.

Золотоверхому Михайлівському собору було завдано значної шкоди, коли в 1240 році татаро-монгольський хан Батий захопив Київ, а також під час війни з кримським ханом Менглі I Гіреєм у 1482 році.

У період з XVII до XVIII століття Михайлівський монастир весь час удосконалювався і поповнювався різними цінностями завдяки українським гетьманам. У 1718 році знаменитий полководець і політичний діяч Богдан Хмельницький за свої кошти оплатив замовлення на нову позолоту для головного купола собору. Гетьман Павло Скоропадський замінив іконостас. Іван Мазепа подарував спеціальний ящик, повністю виконаний зі срібла, для зберігання в ньому мощей святої великомучениці Варвари.

Поспішав… Повертаючись зі зйомок дуже боявся втратити, розплескати ті відчуття, які викликав у мене цей діалог. Говорив з отцем Михайлом, а в голові народжувався цей текст, лягаючи монограмою на серце.

Кругом клекотів величезний всесвіт — велике, неспокійне місто поспішало жити, не встигало, вибухало сигналами автомобільних гудків, музикою з кафе і магазинів. А я відчував неймовірну  зібраність, необхідність зберегти ці фарби.

Посмак душі. Божої і щирої.

У мене двоє хороших дорослих синів. Це велике щастя для батька. Але я, не перестаючи вірити в Господа, прошу подарувати мені третього хлопчика і саме з ім’ям МИХАЙЛО.

Отець Михайло і храм Божий МИХАЙЛІВСКИЙ, в честь мого святого Архистратига Михаїла.

І раптом, під час діалогу священик говорить про сімейну пару, яка просила подарувати сина... І Господь змилувався... Малюка назвали МИХАЙЛО.

Все моє дитинство пройшло з дідом.

Це був величезний чолов’яга!

Амосов, обстежуючи його серце, сказав, що такого великого серця він не бачив ніколи. Михайло Володарський.

М-и-х-а-ї-л.

30-річний священик. Родом зі Львова. Викладач. Строгий і неймовірно підтягнутий.

Шостий випуск. Шостий Герой. Неймовірно гордо усвідомлювати, яка величезна кількість жертовних і сильних людей живе в нашій країні.

Ми проговорили 25 хвилин, а мені здалося, що пройшла ціла година.

Отець Михайло випромінював Віру.

Попередній випуск, з Отцем Сергієм (Дмитрієвим), був як відлуння сьогоднішніх проблем і розвитку нашої рідної УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ.

У цьому ж я побачив усвідомлено-духовне майбутнє нашої Церкви — завтрашній день НАШОЇ Релігії.

Різниця в двадцять років бентежила мене набагато більше, ніж мого співрозмовника. Бачив перед собою мудрість Бога, співчуття в очах, коли мова зайшла про перші дні Майдану, бачив непідробну Віру.

Було ясно. Чисто. І дуже-дуже затишно.

Хто є Ми? Як, взявшись за руки, утворити сильну ВОЛЮ, про яку ми так мріємо?

Жага любові, сила великого і доброго народу, який століттями не може скинути зі своїх втомлених плечей важкий тягар — злого й підступного ворога...

Я просив у Господа лідера НАЦІЇ, який об’єднає всі церкви УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ.

І кожен Божий день буде звучати дзвін.

Нагадувати нам про ВІЙНУ.

Кликати нас допомагати АРМІЇ.

Плакати про душі загиблих.

Милосердствувати про матерів і дітей, які залишилися сиротами.

І тоді острівці розвідувальної ворожої сатанинсько-кремлівської індустрії були б помітні неозброєним оком. Вся країна, вся НАЦІЯ зрозуміла б, де можна і необхідно ставити свічку за загиблого чи полоненого ВОЇНА-УКРАЇНЦЯ.

Це повинно було стати сенсом існування ЛІДЕРА країни — об’єднати, зміцнити, створити майбутнє Нації!

Мене ніколи, ні за яких обставин не покидає відчуття віри у ВЕЛИКЕ майбутнє моєї країни.

Романтик? ТАК!!!

Але я живу тим сонячним і світлим днем, коли країна почне повторювати прості, але сильні слова:

— Слава Ісусу Христу!

— Навіки Слава!

Відео: https://www.youtube.com/watch?v=yYhLnYDYcjw

Авторська програма Олега Володарського «Сповідь». Гість Михайло Омельян. 7.04.2018

Олег ВОЛОДАРСЬКИЙ: «Сповідь V. З Сергієм Дмитрієвим»

sergiyzvutyazny 05.04.2018 в 13:18

Якщо твоя душа співає – зроби звук голосніше

Зйомка цього випуску пролетіла, як одна мить. Я намагався усвідомити й осягнути суть людини навпроти. Священика отця Сергія. Обережно, з величезною повагою і шануванням до його сану і вчинків.

Всі мої спроби виявити «друге дно» обернулися вкрай радісною для мене невдачею. У нього стійкі відносини з Господом. І, що найнеймовірніше, – з самого дитинства.

Тиха та чуйна обитель Свято-Михайлівського монастиря – серце Революції Гідності. Саме Українська Православна Церква підтримала українців в найважчі хвилини правління кремлівської маріонетки.

Церковні дзвони як батьківський голос Господа – добрий, але суворий.

Святе Писання не залишає сумнівів в тому, що земну нашу Вітчизну дає нам Бог: «Для того схиляю коліна свої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа, від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі» (Еф. 3: 14-15).

Тому ми повинні любити свою Батьківщину – як Його дар. Людина часто не цінує навіть життєво важливе для нього, але, втративши це, болісно переживає втрату. Так і з Батьківщиною.

«Київ 988 рік. Після повернення з Херсонеса до рідного Києва разом з корсунськими і грецькими священиками, Володимир повелів спалювати язичницькі требища, рубати дерев’яних ідолів. Кияни плакали, бачачи як Перуна після наруги скинули в Дніпро. Далі було примусове звернення в православ’я всіх жителів Києва. Над людьми, зігнаними до берега Дніпра і ридаючими незалежно від віку, візантійські священики провели обряд хрещення та благословили всіх. Тих же, хто опирався, князь оголосив своїми особистими ворогами. Після хрещення киян цей обряд було проведено у всіх інших містах та селах. Це був важливий момент в історії Хрещення Русі, картинки передають нам всю урочистість».

Головне – очі... Зверніть увагу на глибокі очі цієї людини.

Присутність Бога у цієї людини сублімувалося в саме життя.

Своєю присутністю він не доводить, і не нав’язує це, але стикаючись з його енергетикою ти розумієш, що слова і вчинки строго слідують принципам... канонічним.

Він рівний .Він не дає себе захопити в емоції.

Я молитовна людина. Але мені, як і всім притаманні амбіції та емоції, нервування і гнів.

Сергію Дмитрієву (отцю Сергію) вдається керувати тим що відбувається навколо. Наповнювати простір поруч з собою світлом Господнім.

Війна відбувається не тільки на Сході, вона ведеться і за Вірування Нації, яка має віднайти свій шлях в особливій присязі Національній Релігії

Питання дуже наболіле і до неможливості заплутане.

Це ще одна гостра теза цього випуску.

Антропологія вірусу імперського тиску на етніку Нації.

Вивчення відсутності інформаційної безпеки країни.

Імунітет до всього чужого і далекого.

Контрастне нагадування про те, що наша Релігія, культура та традиційність є нашим порятунком.

Стіна Милосердя на фасаді Свято-Михайлівського монастиря.

Отець Сергій один з ініціаторів цієї ідеї.

Не на території, поважаючи свободу віросповідання тих, хто живе на українській землі.

Війна. Перші події в Криму.

Місце народження Мурманськ.

Один з перших священиків, хто визнав Українську Церкву.

Він дуже пишається своїм народом.

Але робить це неймовірно скромно. Із завзяттям. З дивовижною Вірою.

Дмитро Поворотний, капелан полку «Дніпро-1». Саме він без страху поїхав у лігво сепаратистів для того, щоб забрати звідти полеглих бійців своєї бригади, і сказав у вічі ворогам: «Ви за все будете відповідати!»

Дмитро для нього – приклад мужності.

Три найважливіші аспекти нашої Сповіді перед Нацією:

1) У всіх у нас є своя рідна Церква, котрій в цьому році виповнюється 1030 років. Серце її –Київ...

2) Нація – це одна велика, сильна і добра СІМ’Я. Чим ближче ми будемо один до одного, тим швидше зможемо відродити Батьківщину. Немає в цій країні чужих загиблих дітей, інвалідів, переселенців. Є вкрай болісні проблеми, які ми зобов'язані вирішувати спільно.

3) Світська влада дбає про матеріальні блага нації, а Церква про його культуру, виховання. Про ДУШУ. Тим страшнішим є гріх тих, хто нашу Душу намагається продати Московії.

Душу Великої України.

Військові і священики сьогодні – передова частина нашої Нації. Священне Воїнство...

Ми прощалися дуже тепло. Отець Сергій помітно хвилювався. Непрості запитання про те, як подолати війну, корупцію і сумніви. А потім я зрозумів причину його нервування. Це не від того, який вигляд мали в кадрі, а від невпевненості в тому, чи впорався він, чи відповів мені, собі і нації на питання, які мучать нас щодня...

Про одне мені захотілося закричати – чому РЕЛІКВІЯ моєї НАЦІЇ, Печерська Лавра досі перебуває в диявольських лапах кремлівської розвідувальної організації?

Псалми,Глава 93

1. Бог помсти Господь, Бог помсти з’явився,

2. піднесися, о Судде землі, бундючним заплату віддай!

3. Аж доки безбожні, о Господи, аж доки безбожні втішатися будуть?

4. Доки будуть верзти, говорити бундючно, доки будуть пишатись злочинці?

5. Вони тиснуть народ Твій, о Господи, а спадок Твій вони мучать…

6. Вдову та чужинця вбивають вони, і мордують сиріт

7. та й говорять: Не бачить Господь, і не завважить Бог Яковів…

8. Зрозумійте це ви, нерозумні в народі, а ви, убогі на розум, коли наберетеся глузду?

9. Хіба Той, що ухо щепив, чи Він не почує? Хіба Той, що око створив, чи Він не побачить?

10. Хіба Той, що карає народи, чи Він не скартає, Він, що навчає людину знання?

11. Господь знає всі людські думки, що марнота вони!

12. Блаженний той муж, що його Ти караєш, о Господи, і з Закону Свого навчаєш його,

13. щоб його заспокоїти від лиходення, аж поки не викопана буде яма безбожному,

14. бо Господь не опустить народу Свого, а спадку Свого не полишить,

15. бо до праведності суд повернеться, а за ним всі невинного серця!

16. Хто встане зо мною навпроти злостивих, хто встане зо мною навпроти злочинців?

17. Коли б не Господь мені в поміч, то душа моя трохи була б не лягла в царство смерті!..

18. Коли я кажу: Похитнулась нога моя, то, Господи, милість Твоя підпирає мене!

19. Коли мої думки болючі в нутрі моїм множаться, то розради Твої веселять мою душу!

20. Чи престол беззаконня з Тобою з’єднається, той, що гріх учиняє над право?

21. Збираються проти душі справедливого, і чисту кров винуватять.

22. І Господь став для мене твердинею, і мій Бог став за скелю притулку мого,

23. і Він їхню силу на них повернув, і злом їхнім їх нищить, їх нищить Господь Бог.

ВІДЕО:  https://www.youtube.com/watch?v=cPsPAqvzphY

31.03.2018 Авторська програма Олега Володарського «Сповідь»,гість програми Сергій Дмитрієв.

Олег ВОЛОДАРСЬКИЙ: «Сповідь IIІ. З Романом Кривицьким»

sergiyzvutyazny 03.04.2018 в 12:55

За вікном завивала хуртовина, а мені після перегляду відео «Сповіді» з Романом Кривицьким було світло і затишно.

Вивів для себе константу УКРАЇНСТВА – якщо дбайливо, з душею питати про нашу улюблену країну, вони, трохи соромлячись, в решті решт говорять Правду.

Хіба можна не любити цю міць, цю Волю, це до божевілля солодке повітря, яке завойоване нашими предками, ціною надлюдських зусиль?!

Роман Кривицький. Чемпіон України з кіокушинкай карате. Участник трьох чемпіонатів Європи та чемпіонату світу з карате 2011 року. Засновник СК «Файтер»

На межі перебудови випадково в маленькій школі на ДВРЗ знайшов цього чесного і гідного хлопчину. Так хотілося щоб мої діти росли в спортзалі.

Сам пройшов цей шлях – від підвального залу на рідній Татарці до великих міжнародних змагань. Поїздки, чемпіонати, медалі, кубки. Уклін тобі, добрий і справедливий тренер.

Відмінна риса цього спортсмена – неймовірна скромність, навіть деяка сором’язливість. Хлопець з Рівненської області, перебравшись до Києва, збирав гроші, будував плани. І раптом … продав все і зробив свій спортзал.

Ризикнув майбутнім…

Зазвичай в таких випадках знімають капелюхи і, високо підкидаючи їх повітря, розривають простір оваціями…

У мене зовсім інші емоції. Тихий і незграбний шок!

Моєму системному підходу до інформаційної та комерційної безпеки, ретельному аналізу дій та їх наслідків, за допомогою яких я ось уже 17 років розбудовую свою структуру, він протиставив заняття дітьми і їх майбутньому.

Так, кожен будує будинок так, як він його бачить! Питання в іншому – самовідданість…

Треба бути всередині цього спортивного світу. Перед камерами Роман був чесний і спокійний, а я захоплювався тією тихою мудрістю, яку він випромінює. Втретє мені пощастило брати інтерв’ю у настільки цільного героя, який гідно йде своїм, єдино вірним для нього шляхом. Неможливо передати, наскільки яскраво, тепло і рівно горить світло в цій людині. Він не з тих хто, одного разу спалахнувши, вигорає до тла. Він той, чиє світло не згасять ніякі бурі.

Необхідно бачити з якою самовідданістю і дисципліною він сам тренується. Треба дихати повітрям сили, яку дає щоденне самообмеження в ім’я спорту…

Глибинний посмак цього діалогу-сповіді – він не сказав про Господа нічого особливого і ревного, але, прощаючись з ним, відчував легкість на серці, тому що в душі цієї людини яскраво і рівно горить Господнє світло. Саме для того, щоб нагадати собі і світові про те, яке сяйво палає в звичайних, на перший погляд, людях і створювалася «Сповідь». І я вже втретє переконуюся, що не даремно взявся втілювати цю ідею.

А десь всередині сколихнулася гордість за те, що в моїй рідній і улюбленій країні є такі прості, сильні, відкриті, а разом з тим і дуже великі серцем, УКРАЇНЦІ.

Саме такі і люблять Бога! Саме такі і віддають за майбутнє цієї країни свої життя…

Саме такі як він можуть зробити крок у невідоме. Вони не часто говорять «СЛАВА УКРАЇНІ», але кожен їх день наповнений тим, що дійсно прославляє Батьківщину. Не словами, а СПРАВАМИ!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ», гість програми Роман Кривицький:

https://www.youtube.com/watch?v=_QiaZPYVKts

 

Олег Володарський: «Сповідь IV. Випуск пам’яті Олега Володимировича Мужчиля-Лісника»

sergiyzvutyazny 25.03.2018 в 19:26

15035762_8b1e0e69.png

За вікном йшов тихий березневий сніг, душа рвалася на звук церковного набату. У такі хвилини мені не вистачає молитви до Господа. Коли глибоко всередині дуже болить, а неймовірна незгода з тим, що відбувається, змушує шукати покаяння. Це обов’язковий щоденний ритуал. Сповідь не дає іншого формату відносин, крім як розмову з Богом.

Несподівано відчув необхідність зателефонувати матері загиблого на війні. Ми готуємо передачу. Треба знайти слова, якими зможу пояснити те, що відчуваю, коли стикаюся з таким нестерпним болем.

У трубці чулися сльози. Розумієш, Жовто-Синій, у неї не залишилося нікого, крім нас! Вона – мати НАЦІЇ. Вона віддала найсвятіше і найчистіше нам. Без жебрацьких субсидій і банківських відсотків – трагедія…

Мені не хотілося втрачати час. Я боявся втратити силу Сповіді...

Андрій ішов зі зйомок тихим і пониклим. Мені здалося, що він згадав все, що було на МАЙДАНІ... Я бачив перед собою сильного і сталевого офіцера, готового віддати життя за свою Націю. Мединський, Дубовик, Кривицький, Мельник – віра, чесність, самопожертва.

Моя душа розірвалася на тисячі маленьких сердець і впала на каміння Інститутської, крапельками води протекла в ущелини між камінням, і потягнулася вгору... Це повинна бути квітка – сильна, незалежна, гідна з міцним генетичним корінням. Смілива і жертовна. Бо у нас є та сама ніжність, яка дуже любить всім своїм УКРАЇНСЬКИМ серцем! Є. Її неможливо знищити. І її категорично не можна втратити.

15035763_ee79352f.png

Олег Володимирович Мужчиль-Лісник

Найважчою для мене темою Сповіді був ЛІСНИК. Ми з Андрієм в 2015-му. Катастрофа тиші. Мертва зона. Бруд. Прослуховування. Запах крові…

А й дійсно, як сказав Андрій – гріх і сильний біль за тих, хто загинув на МАЙДАНІ. Ми довірили майбутнє зрадникам. Ми опинилися в полоні ілюзій. У пориві Віри, не помітивши того, що с*ка-москва знову підклала нам у хлів НЕ породистих, не етнічних і вже зовсім не українських немовлят.

Волі б нам... степової, із запахом полину і вогнища. Любові б нам, Господи, дикої – з серпанком туману над Дніпром. А ось крові більше не можна. Досить! У нашій історії пролитої крові було більше, ніж у будь-якої іншої нації. Тільки тому ми – ВЕЛИКІ! Вірую в нас, Всевишній! Врятуй і збережи!

Сніг продовжував падати на дахи будинків мого улюбленого міста. Я сказав про те, що наболіло. І згадав чітко і контрастно про те, як мій співрозмовник і друг пішов зі словами, що зірвалися з його вуст: «Я не пробачу їм ні Олега (Лісника), ні Кузю (Кузьменка Андрія)».

Solidarity...

ВІДЕО:https://www.youtube.com/watch?v=kBgc8Bhwp68&feature=youtu.be&app=desktop

Олег Володарський: «Кажіть правду!»

sergiyzvutyazny 22.08.2017 в 15:38

У серпні цього року правозахисній організації ТОВ «Спадщина-Капітал», яка надає юридичні послуги фізичним та юридичним особам, представляє їх інтереси та захищає законні права, виповнилось 16 років… Багато це чи мало? Якщо оцінювати вік роками людського життя, то організація виглядає зовсім юною, якщо міряти її вік справами, у яких фахові юристи здобули перемогу, то, навпаки, солідною та потужною силою, до голосу якої варто дослухатися. Та не все так просто у нашому житті і не завжди успіх одного, окриляє на добро іншого. Як не прикро, найчастіше плідна праця викликає заздрість, яка, в свою чергу, породжує у негідників невпинне бажання на біле казати «чорне» і широкими мазками лайна (єдиною фарбою, якою зазвичай користуються такі творчі натури), писати «нетлінні» полотна брехні, розраховані на довірливого та простакуватого громадянина. Одначе не так легко змусити наших співвітчизників піддаватися різного роду навіюванням, бо всі глумливі висловлювання на адресу ТОВ «Спадщина-Капітал» та його генерального директора Олега Володарського враз дрібніють та розсипаються на порох, як тільки ми починаємо знайомитись із результатами праці правозахисників…

Олег Володарський: «Кажіть правду!»

«Кажіть правду, — закликає Олег Володарський своїх опонентів. — В іншому випадку вона гучно заявить про себе сама, руйнуючи всі ваші ниці домисли.Говорити правду необхідно. Це як покаяння за принесений біль та страждання…»

Історії, про які мова піде далі, ґрунтуються виключно на фактах, які лягли в основу судових рішень у справах, де здобути справедливість людям вдалося завдяки праці правозахисників ТОВ «Спадщина-Капітал».

«СИЗАМ», відчинись!

 2050640.png?v=636390083572399008 

У 2012 році до правозахисної організації «Спадщина-Капітал» звернувся професор, творець унікального екологічно чистого мікродобрива «СИЗАМ», яке здатне кардинально змінити класичні методи землеробства Георгій Андрійович Голік.

На той час у відомого вченого сталися великі неприємності на підприємстві «СервісАгротрейд», де він володів 50 відсотками статутного капіталу. Співзасновник, якому довірився науковець, виявився вельми непорядною людиною — і, замість того, аби відповідно до укладеної угоди займатися маркетингом та просуванням на ринку мікродобрива, виготовленого на основі препарата «СИЗАМ», підробивши підпис професора, збільшив власну частку в підприємстві. А коли професор дізнався про це, а також про численні оборудки партнера з метою приховування доходів підприємства для власного збагачення, вони разом з колишнім бухгалтером підприємства випустили на ринок препарат, схожий на «СИЗАМ» настільки, що їх запросто можна сплутати, і реалізовувати продукцію, що не має до міндобрива «СИЗАМ» жодного стосунку. А щоб ні в кого не виникало ніяких питань до недобросовісного партнера, то ще й додав до назви реалізованого добрива слово «Нано», при цьому порушуючи закон про інтелектуальну власність. Але найсумніше, на думку Георгія Андрійовича Голіка, полягало в тому, що відбулася не просто зухвала крадіжка бренда (що саме по собі є злочином), — під прикриттям краденого бренда реалізовувався продукт, який не мав нічого спільного з мікродобривом «СИЗАМ», який агропідприємства придбавали, навіть не підозрюючи про це. Натомість за його допомогою сподівались отримати високі врожаї, та їх надії виявились марними…

  2050641.png?v=636390083692885482  

Читати: http://h.ua/story/388264/#ixzz4oa6PLVW2

Між тим, фахівці ТОВ «Спадщина-Капітал» ґрунтовно ознайомившись із усіма обставинами справи, з’ясували, що, окрім незаконного привласнення бренду, група осіб вчинила злочин за ст. 191 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).

Завдяки діям спеціалістів ТОВ «Спадщина-Капітал» справедливість відновлена — у судовому порядку була доведено неправомірність дій колишніх партнерів.Наразі виробництвом препарату «СИЗАМ» займається нове підприємство — «Спадщина Україна», генеральним директором якого стала донька Григорія Андрійовича Голіка Олена. Саме їй батько передав права власності на цей препарат та патент на торговий знак «СИЗАМ».

2050642.png?v=636390084095435884    

«Мій партнер свого часу намагався вивідати у мене секрет виготовлення препарату, та на всі його прохання розповісти про особливості виготовлення «СИЗАМУ» я відповів відмовою», — розповідав професор Георгій Голік. Таким чином «СИЗАМ» так і не відчинився, не зважаючи на настійні вимоги прохача…

Справа на мільйони

Як завжди, рано-вранці генеральний директор Кременчуцького закритого акціонерного товариства «Нафтохімік», де займались прибутковою справою з виготовлення парафіну, Вадим Борисов вирушив на службу. Дорогою він ненадовго зупинився і вийшов зі свого автомобіля. Викрадачі, що стежили за чоловіком від самого будинку, напали на нього, заштовхали в мікроавтобус «Фольксваген» і відвезли у невідомому напрямку.

      2050643.png?v=636390084202482296      

Пізніше міліція знайде на місці нападу розбиті окуляри Вадима Борисова. Живим його вже не судилося бачити ні друзям, ні знайомим, ні рідним…

Здавалося, що спільне горе мало б поєднати людей, але мученицька смерть Вадима Борисова комусь принесла страждання, а комусь великий прибуток: до дружини та дітей покійного перейшла частина його бізнесу, геніальні ідеї батька-інженера приносили стабільні гроші спадкоємцям-засновникам. Непогано почував себе і партнер по бізнесу. Єдиною людиною, яка все втратила, стала матір Вадима Борисова: онуки-мільйонери і невістка з компаньйонами забрали законну долю її спадку.

По допомогу літня жінка звернулась до ТОВ «Спадщина-Капітал». Незважаючи на довгі роки судової тяганини, сповнених очікувань та сподівань, справедливість вдалось відновити. Ось як про це згадує вона сама:

«…Після загибелі сина як в Україні, так і за її межами залишилось спадкове майно, а саме: грошові кошти понад 70 млн. доларів США, офшорні компанії та виробничі підприємства в Бельгії, Голландії та США. Моя невістка та онуки після смерті батька (мого сина), скориставшись моїм похилим віком та необізнаністю в законодавстві, позбавили мене права прийняти спадщину. Лише через 10 років мені дозволено прийняти згідно закону ј частину спадщини, яка залишилась після загибелі сина, за сприяння правозахисної компанії «Спадщина-Капітал». З їх допомогою я отримала судове рішення № 22ц-399/2011 від 29.03.2011 року, де постановою Апеляційного суду Полтавської області під головуванням судді Бондаревської було скасовано судове рішення Автозаводського райсуду м. Кременчука (суддя Кривич Ж.О.), яка свого часу відмовила мені у прийнятті спадщини»…

Менти

11 грудня 2014 року на своїй сторінці у Facebookгенеральний директор ТОВ «Спадщина-Капітал» Олег Володарський оприлюднив заяву про вчинення ряду протиправних дій співробітниками Бориспільського міськвідділу ГУ МВС України в Київській області.

На суд громадськості Олег Володарський надав декілька фото, де добре видно, як співробітники міліції спочатку роздягли затриманого нижче поясу, потім у такому вигляді, заламуючи чоловікові руки водили його по коридорам відділку. На наступних фото зафіксовано, як ті ж самі співробітники міліції, посміхаючись, б’ють затриманого ногами.

 «Вказані вище діяння за нормами національного законодавства України кваліфікуються як правопорушення, передбачене ч. 2, ст. 127 Кримінального кодексу України, а саме катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Дані дії співробітників міліції порушують не тільки українське законодавство (ст. 21, 27, 29 Конституції України), а й ряд міжнародних документів щодо захисту прав і свобод людини.

Зокрема, положення Загальної декларація прав людини і громадянина (від 10 грудня 1948 року), Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. ратифікованої Україною 17 липня 1997 р., Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року, Конвенції ООН проти катування та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання від 10 грудня 1984 року, Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987 рік), Зводі принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню в будь-якій формі (1988 рік), Кодексі поводження посадових осіб по підтриманню правопорядку (1979 рік), Основних принципах застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку (1990 рік), у Документах ОБСЄ та інших міжнародно-правових актах», — зауважив Олег Володарський у своїй заяві та попросив провести повне, всебічне та об’єктивне розслідування викладених у ній обставин.

Реакція працівників міліції не забарилася. Ось який коментар на заяву генерального директора «Спадщина-Капітал» отримали журналісти в прес-службі міліції Київської області:

«Ці фото зроблені ще минулого року. На фото дійсно наші співробітники, які вели затриманого в «швидку», а та — в психо-неврологічний диспансер. У затриманого діагноз — шизофренія. Затриманий був привезений в райвідділ з дому, де він бешкетував. Чому на фото у нього спущені штани? У нього вони спускалися самі. Через те, що штани затриманого були зайняті вмістом його організму, співробітники міліції не захотіли їх підіймати. Але його ніхто не бив! Як стверджує наш співробітник Ястрембович, ці фотографії йому прислали. Вони були у нього на телефоні. А в мережу вони потрапили після його розлучення з дружиною. Нібито вона зі своєю мамою скинули фото в Мережу, щоб його звільнили з міліції. Впродовж року до нас по цих фото не зверталися родичі чоловіка». Але, запевнив начальник міліції Київської області, він буде розбиратися в тому, що сталося і всі учасники «фотосесії» будуть покарані.

І дійсно, за наслідками службової перевірки осіб причетних до вчинення вказаних у заяві протиправних дій було звільнено з правоохоронних органів за вчинення проступку, який дискредитує звання рядового і начальницького складу. Підставою перевірки стала заява Олега Володарського.

З Єдиного державного реєстру судових рішень нам стало відомо, що двоє зі звільнених працівників намагалися в судовому порядку домогтися поновлення на роботі, проте Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 року та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року їм було відмовлено в задоволенні позовів.

Наведемо короткий витяг із рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справі № 824/87/15-а:

«…зі змісту наказу УМВС від 20.12.2014 р. №1423, підставою для його прийняття стали матеріали службового розслідування, призначеного наказом УМВС в Чернівецькій області від 19.12.2014 р. №1422 по факту причетності позивача до вчинення протиправних дій співробітниками карного розшуку ОСОБА_5 ГУ МВС України в Київській області.

Так, згідно рапорту інспектора відділу ІОС УКЗ УМВС України в Чернівецькій області підполковника міліції ОСОБА_9 19.12.2014 р. під час моніторингу соціальної мережі Fасеbооkна сторінці генерального директора ТОВ «Спадщина-Капітал» ОСОБА_6 виявлено розміщену ним заяву щодо вчинення ряду протиправних дій співробітником ОСОБА_5 ГУМВС України в Київській області ОСОБА_7. Крім цього, до зазначеної заяви долучено 5 фотографій, які були зроблені 20.11.2013 р. та на яких зі слів гр. ОСОБА_6 видно як окремі співробітники ОСОБА_5 ГУМВС України в Київській області водили затриману особу по коридорах відділку і при цьому, на думку автора, знущались над ним та били, при цьому посміхаючись. У ході попередньої перевірки встановлено, що учасником зазначеної вище події є і колишній оперуповноважений СКР ОСОБА_5 ГУМВС України в Київській області, на даний час слідчий СВ Шевченківського РВ УМВС старший лейтенант міліції ОСОБА_4.

Згідно висновку службового розслідування в ході розслідування встановлено, що на вказаних фотографіях чітко видно, як ОСОБА_4 спільно із іншим (невстановленим) працівником ОСОБА_5 в приміщенні цього міського відділу супроводжують затриманого, у якого руки знаходяться в положенні за спиною та зафіксовані спеціальним засобом, при цьому штани та білизна чоловіка знаходяться нижче колін. До того ж, на фотографіях чітко видно, як ОСОБА_4 утримуючи затриманого посміхається, а також завдає йому правою ногою удару ззаду…»

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56311168

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54382099

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58104620

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61260568

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58953608

Герої не вмирають…

Олег Мужчіль (Лісник)

В ніч з 9 на 10 грудня 2015 року, відбулись трагічні події, які сколихнули суспільство: в столиці силами СБУ та працівників контррозвідки була проведена спецоперація, завдяки якій, за словами речників СБУ, було припинено діяльність диверсійно-розвідувальної групи з Росії. Пізніше в СБУ пояснили, що спецоперація пройшла не тільки в Києві, але і в Харкові. Всього було затримано 7 осіб, одну особу —керівника «диверсійно»-розвідувальної групи, який чинив опір при затриманні та поранив двох бійців «Альфи» (одного з них —смертельно) —ліквідовано. У «диверсантів» вилучено арсенал зброї, у тому числі вибухівку.

Як з’ясувалося далі, убитий «диверсант» був колишнім представником «Правого сектора», керівником 1-го розвідувального відділу Добровольчого Українського Корпусу «Правого Сектора» Олег Мужчиль (псевдо — Лісник), який також був відомий як очільник Духовного управління буддистів України та настоятель єдиного в Україні офіційно діючого буддистського монастиря Шейчен-Лінг Дорже Жамбо-лама.

Деталі затримання «диверсантів», звичайно, не розкривалися, як і не розголошувалися прізвища затриманих. Повідомили лишень, що серед них виявилось троє росіян та троє українців. Та незважаючи на «утаємниченість дій слідчих», громадськості все ж таки стали відомі деякі обставини проведення спецоперації, які не додають честі ні тим, котрі її розробляли, ні тим, котрі її безпосередньо проводили. Результатом «спецоперації» є смерть двох патріотів України: Олега Мужчиля (командира розвідки Добровольчого українського корпусу «Правий сектор») і Андрія Кузьменка (підполковника спецпідрозділу «Альфа»). А під час «спецоперації» і після її закінчення працівники СБУ жорстоко знущались із затриманих, що жодним чином не було задокументовано слідчими.

Протистояти беззаконню та захищати інтереси Олега Мужчиля та родини Валерія та Олени Кукіль на пропозицію друзів загиблого погодився колектив юридичної компанії «Спадщина-Капітал. Так, на сьогоднішній день по подіях 9 і 10 грудня 2015 року відкрито 7 кримінальних справ:

—перевищення службових повноважень співробітниками спецпідрозділу «Альфа» СБУ при затриманні Валерія і Олени Кукель, перевищення службових повноважень співробітниками поліції;

—перевищення службових повноважень, службова недбалість допущена співробітниками СБУ, при проведенні так званої «спецоперації», в результаті якої загинув Олег Володимирович Мужчиль;

—невиконання рішення суду 17-ма слідчими Головного слідчого управління СБУ (слідча група в справі «групи Лісника») і службова недбалість;

—зловживання владою чи службовим становищем і службова недбалість допущені співробітником Головного слідчого управління СБУ Олегом Волошком, і співробітниками служби по справам дітей;

—перешкоджання в проведенні релігійного ритуалу і перевищення влади чи службових повноважень прокурором Генеральної прокуратури Кравчиною В.В., слідчим СБУ Хлопотіним М.В., керівником Київського міського моргу Юрченком В.Т.

—наруга над тілом і перевищення влади чи службових повноважень прокурором Генеральної прокуратури Кравчиною В.В., слідчим СБУ Хлопотіним М.В., керівником Київського міського моргу Юрченком В.Т.

Ще 2 кримінальні справи по незаконному захороненню і перешкоджанні в проведенні релігійного обряду —в процесі відкриття. Фігурантами кримінальних справ є співробітники спецпідрозділу «Альфа» СБУ, слідчі Головного слідчого управління СБУ, співробітники ГПУ, керівник Київського міського моргу.

Читати:http://n-v.com.ua/tolko-sejchas-my-koe-chto-naxodim-chtoby-ustanovit-istinu-o-lesnike-pravozashhitnik-oleg-volodarskij/

Однак окрім сухої мови статистики відкриття кримінальних справ є ще одна мова — мова серця. Саме нею розмовляє з громадянами України Олег Володарський зі сторінок Фейсбука і розуміють її тисячі співвітчизників:

«… Мы по-разному можем относиться к сегодняшней действительности. Вопрос совершенно в другом. Мы потеряли большого ЧЕЛОВЕКА. Боль утраты и произошедшего, растворилась в безумном желании доказать необоснованность политического, двойного убийства. И как бы цепко не играла с нами тоталитарная система и идеология, мы реально осознаём, что в этом жестоком бою победит или проиграет вся страна. Или мы один раз и навсегда запретим убивать наших патриотов, либо склоним понуро голову и сделаем вид, что ничего не происходит, вокруг нас. Мы не готовы подарить врагам и предателям нашей страны жизнь такого выдающегося гражданина.

Самой глобальной чертой происходящей схватки, станет наше несогласие, причём непримиримое, со всеми смертями, которые произошли за трёхлетнее правление шоколадно-карамельных ублюдков. Ублюдок — мерзость, делающая очень и очень плохой поступок, при этом нанося непоправимую боль близким и родным. Отсутствие морали благородства и достоинства.

Мы увеличим фронтально периметр задаваемых вопросов. Мы предложим свою гражданскую помощь всем, кто потерял тех, кто фанатично и предано служил УКРАИНЕ. Мы появимся везде, где больно и горько от слез матерей, жён и детей.

И имя нам — ГРУППА ЛЕСНИКА, в честь великого и потрясающего ЧЕЛОВЕКА — Олега Владимировича Мужчиля.

Ни у кого не вызывает сомнение наше достоинство и степень моральности? Тогда дайте нам, пожалуйста, шанс наносить непоправимые удары системе, которая так нас не любит, грубо говоря, КРОВОЖАДНО ненавидит.

Мне стыдно и позорно понимать только лишь одно за прошедший год экспедиции ЛЕСНИКА — отсутствие какой- либо помощи и поддержки со стороны его якобы «побратимов» — псевдо-ФСБушных добровольческих фельдмаршалов. Такой стыд. Такое позорище!

Вся эта «боевая» ботва превратилась в мусорских подстилок, и место их боевых действий, или верховенная зрада (в обнимку с грыцаком), либо окружная вокруг столицы (в долгом и томном поцелуе с баскервиллем сАбаковым и антониной фрик).

Подурели во время чумной войны, от легко проливающейся крови.

Через верхушки КРЕСТОВ, и земляные насыпи могил, могу увидеть и понимать только одно — ни одна подлая и грязная смерть не отнимет у нас ВЕРУ в наших ГЕРОЕВ».

Замість післямови

«Кажіть правду!» - ось гасло під яким живе і працює Олег Володарський. Виключно на позиції відновлення попраної справедливості працює і його юридична компанія «Спадщина-Капітал». Наразі правозахисна організація переживає важкі часи, адже бій, який наразі ведуть адвокати у судових залах – важкий і нерівний. І знову повертаємось до роздумів Олега Володарського стосовно нашого з вами сьогодення. В них – біль і сподівання, в них – бачення речей буденних і до болі знайомих, в них – невимовна мука за долю України:

«Говорить правду необходимо. Это как покаяние, за принесенную боль и страдание. Да и людям сочувствующим очень важно понимать ситуацию изнутри. Но говорить с сегодня на сегодня не мудро, можно наделать беды... А дела то бедовые... Поэтому на мягких лапах, уважаемые друзья.

Нашёл незаконное захоронение ЛЕСНИКА Сергей Андрейчук — друг и ученик Олега. Он был изначально ответственным за этот отрезок работы

Сергей устанавливал памятную надпись про Олега и Сашу Белого на Крещатике. Сергей приходил в открытую на Владимирскую и писал официальные письма по ЛЕСНИКУ.

И как неприятно и стыдно потом читать статейки лжепобратимов и антиактивистов, которые представляясь «друзями» Олега, находят могилы (одну за одной).

Массовки в судах, продажные бесплатные адвокатишки, купленные властелины пера и «фанатично» воющие недоброжелатели...

И именно сейчас, на этой волне контора фрилансирует в безумных порывах хаотического ветерка и пытается разломать группу ЛЕСНИКА.

Накануне СЕРЬЕЗНЕЙШЕГО СУДА!!!

Глупые, «грозные» дровосеки пытаются перезахоронить отсутствующее тело Олега Владимировича Мужчиля.

Пойти на поводу хорошо срежиссированной спецоперации —так могут поступить только либо предатели (на коротке с убийцами ЛЕСНИКА), либо не совсем разумные существа.

Где была эта толпа лжепобратимов, когда в декабре месяце 2015-го необходимо было принимать реактивные действия???

В этой стране есть Люди, которые знали Олега не понаслышке, и настоящие друзья все это время работали и помогали, и ни единого слова от них не было слышно. О юристах и адвокатах ни слова. Наша работа ещё не закончена.

Не время, да и не то настроение предаваться мемуарным печалям.

Экспедицию ЛЕСНИКА надо дойти до конца, а путь предстоит не простой...

Убийцам Олега не нужен суд, который раскроет все обстоятельства дела, им нужен дешевый и сонный спектакль, где нет верховенства права и конституционности.

Так что настоящий УКРАИНЕЦ молчаливо подставит плечо и стиснет зубы, а все остальные «товарищи» пусть нервно курят в тамбуре, пока мы будем базарить с красным драконом».

Публікацію підготували Інна КУПРІЄНКО, Іван ГРИГОРІВ, кор. НВ

Джерело: http://n-v.com.ua/oleg-volodarskij-kazhit-pravdu/